Структура господарства:
    56 фермерських господарств, ВАТ (2 колишні колгоспи), 16 підприємств малого бізнесу, 2 дитячих садки (1-недіючий), лікарська амбулаторія, ФАП, ліцей, школа (має 2 комп’ютерні класи), філіал музичної школи, бібліотека, 2 музеї, будинок культури. Населення намагається забезпечити себе за допомогою підсобного господарства.
    В селі є поклади глини та піску, що використовується у будівництві . проте, на жаль, якщо подивитися на глинистий кар’єр з усіх боків, то можна побачити жахливу картину - безліч пластмасових пляшок, гумові скати, целофанові пакети , папірці. З сумом визнаємо, що весь цей бруд, весь цей занепад спричиняємо саме ми, жителі села. Нам, як справжнім господарям, боліло б, якби біля власного будинку утворився куточок „сміттєвого раю.
    Наше славне село Чубарівка.Стоїмо на горизонті і милуємось його розкішною красою: в далині яскраво виділяється наша рідна школа, поряд з нею стоїть колишній дитсадок з королівськими баштами, трохи далі із-за високих тополь виглядає аграрний ліцей. В’їджаючи у саме серце села, ми бачимо розкішний високий будинок культури, а по правий бік від нього – величний пам’ятник загиблим героям ІІ Світової війни. Краса, яка захоплює дух справжнього чубарівського патріота! Трохи далі від центру Чубарівки функціонує лікарська амбулаторія, музей ім. В.Я. Чубаря, є невеличка аптека. Ми користуємось послугами пошти, різноманітних магазинів і кафе, тому можна стверджувати, що жителі села нічого не потребують для кращого життя.
    Але... Де та давно обіцяна газифікація вулиць? Де екологічне очищення нашої рідної річки Гайчур?
    За словами наших бабусь і дідусів, тут колись плавали човни, водилося безліч риби, береги далеко розходилися по обидві сторони. А зараз... за густою стіною очерету того Гайчура й не видно. „Річку” спокійно можна перейти у чоботах на інший берег, до якого 5 кроків ходьби. Як писав відомий поет, наш земляк В.Моруга, колись він мало не втопився у нашому Гайчурі, а зараз у ньому можна втопити лише думку. Гірка правда...
    Не прикрашають село кинуті зруйновані будинки, що заростають бур’яном і перетворюються у звалище для сміття. Зруйновані храми, „вимираючі” вулиці.
    Село потроху вимирає.Лише на центральній вулиці села на даний момент стоїть більше десятка покинутих, занепалих будинків . Не так давно на вулицях нашого села буяло життя, будувалися нові будинки. До самого пізнього вечора можна було побачити усміхнених людей, які поралися в дворі та тих, які поверталися з роботи додому.Восени було чути гуркіт працюючих у полі комбайнів. Майже щовечора народ збирався на відпочинок: у клубі влаштовувалися концерти, кіно; молоді дівчата влаштовували в себе вдома вечорниці, або просто гуляли. Молодь приймала участь у виставах, до кожного концерту готувались виступи, на той час в селі існував духовий оркестр, який радував публіку своїми виступами.А що тепер?! Розпалися колгоспи, які давали людям роботу. Внаслідок цього багато з них від'їжджають, до міста, на пошуки заробітку. Село потроху зменшується. Доходить до того, що ідучи по деяким вулицям можна побачити цілі ряди розвалених хат. У школі з кожним роком стає все менше дітей, а в селі залишаються, більше, старожили. Здорова, сильна молодь, яка могла б підняти село на ноги покидає його, через нестачу роботи.
    Вся молодь виїжджає до міста, чисельність юного покоління зменшується, люди шукають заробітку в інших краях, колгоспи давно розпалися, ферми стоять зруйновані...
    У 1890 році у вересні місяці в селі Федорівка була закладена церква з паленої цегли. Будівництво тривало чотирнадцять років і було закінчене у 1904 році. І цій споруді дали назву « ВОЗДВИЖЕНСЬКА» церква. З розповідей односельців, за своїми розмірами вона була серед семи найбільших церков всієї України. Зруйнували церкву у 1939 році. На даний момент на місці розташування цієї церкви знаходиться сучасний будинок культури.